МУЖНІСТЬ

Мужність — іменник жіночого роду.

Фото: Вікіпедія

Один із кращих українських перекладачів Андрій Содомора

розглядає мужність як медіатор між античним спокоєм і сучасною тривогою.

Для нього мужність — це не самозахисні обладунки, а латинське virtus:

внутрішня сила,

що тримає хребет культури.

Є у Львові кам’яниця з латинськими афоризмами. Чільний із них — по-римському стислий: Domat omnia virtus — Мужність долає все. Одразу згадуємо наших козаків, які своєю мужністю дивували світ. Сьогодні ж уся Україна, наша армія, весь народ дивують світ своєю мужністю — показують, що ми з козацького роду.

«Мужність» (від лат. vir — муж), зауважмо, — це не просто здатність долати страх, як на це спромагаються хоробрі. Мужність, що є сукупністю усіх чеснот, передбачає інтелектуальний аспект: уміння відрізняти добро від зла, справедливість від кривди, правду від брехні, моральність від аморальності, людяність від варварства, патріотизм глибокий, дієвий — від показного; мужність — це висока вмотивованість дій, глибоке чуття єдності з народом, відчування обов’язку й відповідальності перед ним, перед Вітчизною.

Як сягнути мужності — вчить Іван Франко, «син народа, що вгору йде»:

Кожний думай, що на тобі / Міліонів стан стоїть, / Що за долю міліонів мусиш дати ти одвіт.

У цих словах відлунює заклик чільного римського стоїка Сенеки, чиї настанови глибоко ввійшли в нашу, українську, ментальність: «Живи для інших, якщо хочеш для себе жити». Про мужність серед багатьох інших — і Шандор Петефі: Коли ти муж — будь мужнім, / Вмій правду боронить, / Хоча б і довелося / За неї кров пролить. / Зумій заради правди / Зламать життя своє. / Честь в боротьбі — найвище, / Що в тебе в світі є.

Мужність — іменник жіночого роду. Подивляємо її в синах і дочках нашого народу (згадаймо висловлювання Івана Франка про Лесю Українку). Дорога до мужності — крем’яниста й стрімка: «Чи хтось сягнув мужності, йдучи гладкою, рівнинною стежкою?» — запитує цей самий Сенека.

За темрявою, яку ми покликані побороти, з вершин мужності, разом зі світовою спільнотою, що підтримує нас, озираємо відвічні мрії людства, віримо, що вони колись таки втіляться в життя, як вірив у це, скажімо, Роберт Бернс: Нічого, нічого, / Діждем ладу нового, / Торжествуватиме весь світ / Братерства перемогу! Як про це — Тарас Шевченко: Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі (саме люде — ті, хто шанує людяність)… Як, услід за Кобзарем, і наш Каменяр: Та прийде час, і ти вогненним видом / Засяєш у народів вольних колі… — звертається до стражденної України автор «Мойсея».

Віримо й ми, що вона, наша Україна, таки засяє «у народів вольних колі» своїм вогненним видом, пройшовши неспалимою крізь жорстокий вогонь російської агресії. Бо з нами Правда, з нами Справедливість, «дочка Часу», з нами Бог. Молімося! Борімося! Слава Україні!..

Слава ж у розумінні античних, як і Тараса Шевченка («А слава — заповідь моя»), — це пам’ять у нащадків за добрі діла, за мужність. У наші дні — за мужність народу, який, з’єднавшись у єдину громаду, не мислить свого життя поза Україною — вільною, світлою, незалежною — у дружньому колі

таких самих вільних і світлих душею народів.

Андрій СОДОМОРА