Магістралі солідарності: Вольфганг Тільманс та Барбара Крюгер в українському ландшафті

У 2025 році міжнародна підтримка України остаточно трансформувалася з формату односторонньої допомоги у простір спільних інтелектуальних висловлювань. Проєкти за участі світових зірок сучасного мистецтва — Вольфганга Тільманса та Барбари Крюгер — демонструють, як воєнний контекст стає місцем для радикального оновлення візуальної мови.

Фото: ribbon-int.org

Однією з найбільш знакових подій року стала виставка «Парне катання» у харківському «ЄрміловЦентрі», де вперше в єдиному експозиційному просторі зустрілися роботи лауреата премії Тернера Вольфганга Тільманса та класика української фотографії Бориса Михайлова. Ця зустріч не є випадковою: обох митців об’єднує інтерес до «соціального тіла», крихкості людського буття та естетики повсякденності. Тільманс, який послідовно підтримує Україну з 2014 року, обрав для Харкова роботи, що вступають у прямий діалог із Михайловськими серіями про маргіналізовані верстви та пострадянську дійсність. Для міста, що перебуває під постійними обстрілами, така виставка стала не лише жестом солідарності, а й підтвердженням того, що українська художня школа є рівноправною частиною глобального канону.

Паралельно з музейною експозицією в Україні реалізували проєкт, що виніс мистецтво за межі інституційних стін. Легендарна американська концептуалістка Барбара Крюгер, чиї роботи з використанням агресивної типографіки та футуристичних гасел змінили вигляд публічного простору в США та Європі, створила візуальне оформлення для одного зі швидкісних потягів «Інтерсіті». Текст, інтегрований у ліврею потяга, відсилає до фірмового стилю Крюгер: короткі, змістовні фрази про відповідальність, пам’ять та спільний рух.

Трансформація залізничного складу на мобільний арт-об’єкт має глибоке символічне значення. В умовах закритих аеропортів залізниця стала «дорогою життя» та головним засобом зв’язку України зі світом. Робота Крюгер перетворює функціональний об’єкт на носія сенсів, що курсує між містами, які щодня переживають досвід війни. Це мистецтво прямої дії, яке не потребує пояснень, адже воно інкорпороване в інфраструктуру виживання.

Присутність митців такого масштабу в Україні 2025 року свідчить про те, що локальний контекст перестав бути периферійним. Солідарність Тільманса та Крюгер легітимізує український досвід у глобальному культурному полі, доводячи, що через Харків сьогодні проходять ключові магістралі, які визначають майбутнє європейської культури.